Академия Движения (Кривой Рог) - театр музыкально-пластических искусств

На главную  /  Статьи  /  «Безсоння» у «Академії руху»

газета „Червоний гірник”, березень 2004 р.

«Безсоння» у «Академії руху»

Безсоння

„Не спалося, а ніч, як море”...- написав у травні 1847 року Шевченко. Певно, якоюсь історичною пам’яттю через більш як півтора століття передалося те безсоння творчій уяві О. Бєльського, і та вибудувала ось цей незримий міст, який легко може об’єднувати різновіддалені у часі події. Причому, кожен глядач вільний розташовувати їх в міру свого розуміння, в якому завгодно порядку.

„Нас тут триста, як скло, товариства лягло”, - написав Шевченко. І під Крутами їх було триста – борців за свободу народу, ніби вторить Кобзареві режисер Бєльський. Палахкотить перед Яремою світ, спливає кров’ю і багряніє помстою. Хіба не те ж саме, що й у 17-му столітті, пережила ти, Україно, в 20-му? Коли засліплено брат на брата? Гонта порізав дітей своїх, а скільки дітей твоїх, Україно, забрала братовбивча громадянська війна?

„Нічого кращого немає, як тая мати молодая з своїм дитяточком малим...” Це Шевченко. Ось вони, діточки-яблучка, розкотилися з маминого фартушка. Це Бєльський. Але що це? Материна рука потягнулася до яблука, піднесла до рота і.. відкусила. І заклякла. І замертвіла. І діти, що розстелилися по сцені, приречено простягають матерям кожен своє яблучко. Я не зустрічала в мистецтві нічого страшнішого і виразнішого, ніж цей спогад про голодомор 1933-го, над яким голосом Ніни Матвієнко ридають розтерзані небеса.

Безсоння

„Добре, мамо, що ти зарання спать лягла, а то б ти Бога прокляла за мій талан...” Це Шевченко. Чи не такими словами міг спокутувати свій гріх той, хто в 20-му столітті умостив атомний реактор під серцем України? А ця розп’ята людьми Богородиця Олександра Бєльського – чи не чорнобильська це Мадонна? А над нею музика Лесі Дичко, як вселенська молитва...

Звісно, жоден з цих рядків не звучить зі сцени. Це звучить у душі. Про це тільки думається під услід за дією вистави, відбудованої так, що раз за разом наче перегортається то чорна, то біла сторінки історії України, і щораз постає нова пластично бездоганна історична скульптура, що десь віддалено перегукується , як на мене, з харківським пам’ятником Кобзареві.

Через виставу починаєш розуміти, чому Шевченка називають пророком. Бо він об’єднав нас „і мертвих, і живих, і ненароджених земляків своїх в Україні і не в Україні” сущих в одну долю і передбачив, як ми нестимемо цей хрест.

Мотрона ПАНОВА