Академия Движения (Кривой Рог) - театр музыкально-пластических искусств

На главную  /  Статьи  /  Дебют «Академії руху» в Тернополі

Газета «Культура і життя» №12 от 21.03.2007 рік.

Дебют «Академії руху» в Тернополі

Безсоння

Криворізький театр музично-пластичних мистецтв «Академія Руху» свою пластичну драму «Безсоння» за мотивами творів Т. Шевченка, яка вже досить відома у Придніпров'ї та Києві (нагадаємо, ця вистава два роки тому номінувалася на Національну премію імені Тараса Шевченка), привіз у Тернопіль за особистим запрошенням М. Форгеля. Він побачив «Безсоння» на фестивалі у Херсоні і запросив криворіжців до Тернополя. І вже тут вони зібрали, радше – прожили виставу так, що буквально приголомшили і глядачів, і журі, і своїх колег з театрів Рівного, Івано-Франківська, Коломиї, Львова, Луцька, які спеціально з'їхалися подивитися саме «криворізький феномен».

Представляючи виступ криворізької трупи, який припав саме на 40-й день після несподіваної смерті Михайла Форгеля, ведучий підкреслив: «Це абсолютно нове для нас явище. Такого театру ми ніколи не бачили. Але показати його вам дуже хотів Михайло Якубович, і ми виконуємо його бажання». І передав слово виконавчому директорові театру «Академія Руху» Антоніні Бєльській, після слів якої і настала тиша. Але після вистави зал довго не відпускав молодих акторів і їхнього художнього керівника, заслуженого діяча мистецтв України Олександра Бєльського, який і здійснив такий новаторський крок – об'єднав філософію великого Шевченка з філософією власної театральної школи.

- Чесно кажучи, ми просто не знаємо, як оцінювати такий театр, - відповідає на моє запитання Федір Стригун, художній керівник Львівського національного академічного театру імені М. Заньковецької, народний артист України, голова журі. – За пластику? За хореографію? Ні, його треба оцінювати як театр драматичний! Тому що саме так його сприймаємо. І всім це подобається.

І всім, додав би я, зрозуміло, чому саме Олександру й Антоніні Бєльським дісталися три почесні нагороди фестивалю: «За найкращу режисерську роботу», «За оригінальне прочитання творів Тараса Шевченка і «За найкраще музичне оформлення».

Безсоння

- Спектакль мене дуже вразив, - продовжує Ф. Стригун.- По-перше, свіжістю. По-друге, дуже оригінальним мисленням. По-третє, це абсолютно не подібно на балет. Ми з колегами, їдучи сюди, гадали, як це можна пластикою вирішувати філософські твори? Не сюжет якийсь, а узагальнення – це дуже важко. Звичайно, тут значною мірою допоїла музика, але простір вирішений дуже цікаво. І це надає особливої свіжості. Потім, персонажі не сховані за побутові костюми. Якби була побутова конкретика, вистава втратила б. це як слухаєш симфонічну музику – жодної попси! Тому не потрібне і поєднання з народним танцем. Театрів пластики, коли «розмовляють» не словом чи вокалом, а тілом, у нас дуже мало. От коли дивишся французького міма Марселя Марсо – все зрозуміло. Так і тут. І що мені сподобалося найбільше – навіть у балеті є штампи, а тут цього немає. Звернув увагу на одну річ: в кінці, коли актори вийшли на поклон, вони робили такий рух, ніби віддавали залу своє серце. Я дивився на їхні обличчя – вони разом із тілом навіть дух посилали глядачеві! І такі всі молодюсенькі, одержимі!... Мабуть, першою все ж таки була пластика, рух.

Акторам і режисерові-постановникові «Безсоння» Олександру Бєльському зал дякував, аплодуючи стоячи упродовж двадцяти хвилин. Такого вони не пам’ятають за свій гастрольний досвід.

У розмові з Віталієм Луговим, актором Тернопільського академічного драматичного театру імені Т. Шевченка, який теж бачив «Безсоння» в Херсоні, з'ясувалося, що тут актори зібрали навіть ще натхненніше.

- Ця вистава для мене дуже хвилююча, - каже він. – Насамперед тому, що я починав як артист балету, і пластика – це моя перша професія. Хоч зараз я драматичний актор, але з пластикою не розлучаюся. Чудовий спектакль, я зачарований. Актори дуже гарно працюють в кожній мізансцені. Вони грають і переживають душею, а не лише за допомогою рухів. Вони ніби виплескують свій душевний стан у зал. А ці образи вагітних жінок – цей одвічний біль українських жінок. Жінка-мати, жінка-страдниця по-особливому описана в творах Шевченка. Вся вистава – це просто крик душі, і при цьому, фахівці розуміють, дуже гарно зроблена технічно.

Високу оцінку виставі дала й Людмила Островська, головний редактор Тернопільського обласного державного радіо: - вистава чудова. Ми вперше зіткнулися з таким оригінальним прочитанням Шевченка. І нагорода журналістського журі була саме за це. Костюми розкішні, дівчата дивовижні, режисерська ідея з яблуками – чудова. Те, що пластичний театр досяг успіху серед драматичних театрів України, - це велика нагорода і велике визнання. Зал стоячи довго аплодував, не відпускав акторів – така потужна енергія у спектаклі! Це не просто танець чи рух – це дійсно драматичне вираження. Ми бачимо в «Безсонні» і Ярему, і Катерину, і те, як вона мучиться з дитиною, а Іван їде на коні і б'є батогом. Все прочитується! А музика… Аж мурашки по тілу.

Лауреату Всеукраїнського конкурсу читців імені Тараса Шевченка, актору Миколі Булату робота «Академії Руху» сподобалася найбільше з того, що він бачив тут.

Ця вистава сподобалась, тому, що є гармонія пластики, світла, отих тканин, які міняють мізансцени і сюжети – це вражає. Цікаво зроблено. Відчувається величезна режисерська робота: я взагалі не бачив, щоб так можна було Шевченка показати. А я «побачив» у виставі і поезію Шевченка, і його живопис. Відчувається, що актори живуть на сцені, а не грають. «Академія Руху» - молодий театр, але дуже перспективний. Я вважаю, що мову цього театру зрозуміють в усьому світі. І він буде дуже відомий.

«Діамантом, якому місце в короні української культури», назвав виставу «Безсоння» Валерій Свищов, директор театру-студії кінотеатру Кіностудії імені О. Довженка, директор Молодіжного театру кіноактора при Спілці кінематографістів України:

- Але чомусь діамант цей не в короні українського мистецтва. Я не чув про нього. Чому? Чи телебачення не знає, не відає?.. А нумо цей діамант піднімемо та поставимо в корону української культури! Я дуже радий, що просто це побачив.

Варто згадати, що приголомшені після вистави були не тільки глядачі, гості фестивалю, журналісти. Приголомшені бути й самі «академіки» - тим прийомом, тією творчою атмосферою, яка панує на «Тернопільських вечорах».

Олег Павлов