Академия Движения (Кривой Рог) - театр музыкально-пластических искусств

На главную  /  Статьи  /  «О Бельском А. И.»

«О Бельском А. И.»

Особистість.

Унікальний режисер унікального театру.

Бельский

Був у моєму житті період, коли я кілька років працювала на території Софії Київської (наше видавництво тоді містилося у збудованих ще у ХУШ ст. і вкрай занедбаних за радянських часів митрополичих покоях). Щодня спостерігала, як, без перебільшення, з усіх куточків планети до древньої пам'ятки Київської Русі юрбами приходили туристи, але так жодного разу за цей час і не зібралась сама зайти в храм, щоб просто постояти під знаменням Марії-Оранти, біля саркофагу Ярослава Мудрого. Думалося тоді, ну чого товпитися, як святиня ось вона, щодня поруч, і я можу в будь-яку хвилину доторкнутися до неї? І тільки переселившись до Кривого Рогу, у перший же наш приїзд до Києва взяла за руку малого тоді ще сина і повела в Софію Київську... Правий був поет, коли сказав: "Лицом к лицу лица не увидать. Большое видится на расстоянии».

Є у Кривому Розі унікальний театр «Академія Руху» унікального режисера Олександра Бєльського. Але запитайте себе, чи часто бували ви в ньому або чи бували взагалі? Упевнена, більшість криворіжців у відповідь заперечливо хитне головою, і не зможуть пояснити чому й справді не відвідали хоча б одну з вистав цього уже знаменитого театру. А я знаю. Тому, що ось він, поруч. І при бажанні в нього можна прийти щодня. Але це бажання чомусь завжди відкладається на потім.

У театру, звісно, є свої щирі шанувальники, які не пропускають жодної прем'єри. Однак рідко побачиш на виставах у Бєльського колег з інших криворізьких театрів. Зате на них до Кривого Рогу, не рахуючись ні з часом, ні з відстанню, залюбки приїздять актори Запорізького, Дніпропетровського драматичних театрів. Не перший рік з "Академією Руху" творчо дружить Київський академічний Молодий театр. Восени 2005 року кияни показали криворіжцям дві свої роботи. А в березні 2006-го відбулися успішні гастролі театру "Академія руху" в Києві, де із аншлагом пройшли усі п'ять його вистав, які представляли і клоунський бурлеск, і музичну казку, і пластичну драму, тобто все його стильове розмаїття. Охоче співпрацюють з режисером Олександром Бєльським народні артистки України Ада Роговцева, Лариса Кадирова, заслужений артист України Василь Короленко - і тоді виходять такі шедеври, як "Лісова пісня" за Лесею Українкою, "Маленькі трагедії" за Олександром Пушкіним, "Безсоння" за творами Тараса Шевченка - ця вистава, як відомо, номінувалася в 2005 році на Шевченківську премію. Вистави "Академії руху" зібрали всі нагороди в усіх номінаціях регіонального театрального фестивалю Придніпров'я "Січеславна". Мистецтвом цього театру захоплювались глядачі у Франції, Данії, Німеччині, Латвії, Росії. Вистави "Академії руху" у постановці режисера Олександра Бєльського не раз ставали володарями Гран-прі на престижних міжнародних театральних фестивалях. Тож почесне звання "Заслужений діяч мистецтв України", якого Указом Президента Олександр Бєльський удостоєний на початку цього року за значний внесок у розвиток та розбудову національного театру, можна вважати визнанням його творчості і таланту.

Бельский ведет репетицию Театр двух (А) ДК ЦГОК

- На початку нового століття і тисячоліття театр, і не тільки український, а й усіх інших країн, почав наполегливо шукати нових напрямків, нової мови, стилістики, нових форм мислення та способів виразу поставленої в центр режисерської ідеї, - говорить Олександр Бєльський, - бо якщо цього немає, театр тоді дуже програє. Нині, як ніколи, чітко у театральному мистецтві проступає демаркаційна лінія між ще живим і давно мертвим. Театр завжди був і є духовним храмом. Залишаючись елітарним мистецтвом, він водночас повинен нести просвітницьку, виховну і розвиваючу місію. І в цьому розумінні пластичний театр, до якого належить і "Академія руху", абсолютно збігається з часом, стійко завойовуючи провідні позиції, пропонуючи уніфіковане мистецтво танцю при драматичному існуванні актора на сцені. Сьогодні пантоміма стає розмовляючою. Слово починає проникати навіть у балет. Сучасні балетні постановки уже включають в себе так звані зони слова і зони тиші. Причому в їх музичну канву активно вплітаються твори різних авторів, різних народів і навіть різних епох. На перше місце виходить форма, яка пояснює зміст. Про саме таку домінанту форми говорив свого часу ще Леонардо да Вінчі. Такий театр досить привабливий для молоді. Я це бачу по нашому театру, де працюють зовсім юні актори, і на спектаклі якого приходять в основному молоді люди. Нещодавні гастролі в Києві ще раз утвердили мене в тому, що ми ідемо в правильному напрямку, шукаючи адекватну часові форму для висловлення думки.

Проте, щоб дійти такого висновку, Олександру Бєльському знадобилося не одне творче десятиліття. Згадує, яким емоційним потрясінням стало для нього свого часу знайомство, що переросло в творчу і людську дружбу, з режисером першого, відкритого в Радянському Союзі з легкої руки міністра культури СРСР Катерини Фурцевої, театру пантоміми Гедрюсом Мацкявічусом. Згодом доля звела його з всесвітньо відомим мімом Марселем Марсо. Власне, вони, ці знайомства, можна сказати, перевернули, переінакшили все його попереднє життя. Адже Олександр Бєльський взагалі-то збирався стати медиком, закінчив для цього Дніпропетровський медінститут і шість років по тому професійно займався питаннями промислової гігієни на гірничо-металургійних підприємствах Кривбасу, дослужившись між Іншим до посади завідуючого відділом.

- Мені було 33 роки, мав сім'ю, де підростало двоє синів, роботу за фахом і непогану по тих часах зарплату, - згадує тепер Олександр Гнатович, - і в одну мить я все це облишив, щоб перейти ніким, нічим і звуть мене ніяк у Криворізький театр ляльок, аби бути ближче до того мистецтва, якого неясно ще прагла моя душа і яке належало ще осягати. Щиро завдячую тодішньому директорові лялькового театру Анатолію Артюшкіну, який дав мені перші ази режисерської професії. Це від нього я через рік вступив до Харківського інституту культури. Дякую своїй сім'ї, своїй дружині Антоніні, яка була усі ці роки моїм однодумцем, натхненником і творчим сподвижником. Адже, коли я тільки починав цим займатися, не кожний міг з першого разу правильно вимовити навіть саме слово "пантоміма". До речі, перша назва заснованої нами студії пантоміми була "Театр двух А". А в 1994 році, - продовжує Олександр Бєльський, - сталося справжнє мистецьке диво - за розпорядженням міського голови Юрія Любоненка в Кривому Розі відкрився муніципальний театр музично-пластичних мистецтв "Академія руху". На тлі загального розвалу всього і вся це був мудрий і мужній крок. Та що там! Це було здивування на весь колишній Радянський Союз!

Воспоминание о будущем

Відтоді розпочалася професійна біографія режисера і педагога Олександра Бєльського, адже з самого початку при "Академії руху" почав працювати учбовий Центр пластичних мистецтв. Тож головними артистами на театральній сцені є діти віком від шести до 17 років. Це згодом, вирісши, окремі з них оберуть акторство своїм життєвим фахом. А в 2005 році вперше на базі "Академії руху" під керівництвом Олександра Бєльського був набраний курс Дніпропетровського театрального коледжу за спеціальністю "акторська майстерність". За словами режисера, його учні, а отже й майбутній театр, оскільки вони поповнять його трупу, "уміє" тепер професійно говорити зі сцени, співати, а не тільки танцювати. Уже складена перша сесія, яка засвідчила високий рівень фахової підготовки його студентів.

Та головне, звичайно, що, опираючись на енергію молодого покоління, маючи власну унікальну концепцію сучасного театру, Олександр Бєльський одну за одною випускає вистави, кожна з яких стає мистецьким явищем у театральному світі. Він береться за драматургію, яка, здається, несумісною з мистецтвом пантоміми. Режисер створює пластичні феєрії "Метаморфози", які підкоряють глядачів французького міста Антіб, де проходив Всесвітній фестиваль, заснований Ж.-І. Кусто, та "Пурпурові вітрила" за О. Гріном, зонг-драму за поезією О. Туманяна "Крапля меду", пластичні драми "Пристрасті за Гоголем", "Лісова пісня" (за участі Ади Роговцевої), "Голос землі", "Маленькі трагедії", "Безсоння", "Реквієм" за Василем Биковим, мім-балет "Арлекінада" в стилі італійської комедії масок на музику А. Вівальді, мім-балет "Лускунчик" на музику П.І. Чайковського. У виставі "Остання стрічка Креппа" Олександр Бєльський виводить на сцену драматургію театру абсурду С. Беккета. Крім того, режисером поставлено ряд мюзиклів. На базі "Академії Руху" проходять міжнародні та всеукраїнські мім-сесії пластичних театрів та клоунади. Сам же колектив театру зі своїми виставами був учасником 11 міжнародних та 4 всесвітніх, а також ряду всеукраїнських фестивалів, і слід сказати, що на жодному з них вони не загубилися серед інших, а були відзначені вищими або найвищими фестивальними нагородами. Минулого 2005 року художнього керівника театру "Академія руху" Олександра Бєльського за досягнення в галузі театрального мистецтва названо "Людиною року м. Кривого Рогу" в ряду інших заслужених людей нашого міста. Зараз Олександр Бєльський задумав, як на мене, неймовірне: поставити пластичну драму за творами Василя Стефаника.

- Сьогодні знову, як і на початку XX століття, - говорить режисер, - актуальна тема камінного хреста. В пошуках заробітку, в пошуках кращого життя тисячі наших співвітчизників покидають насиджені місця і їдуть за кордон. Крім того, це новий для мене матеріал, який має "обрости" ментальною музикою, пластичними образами.

- Але ж серед ваших юних акторів просто в силу їх віку і відсутності достатнього життєвого досвіду немає того, хто відтворив би, наприклад, прощальний танець Івана, від якого, за словами Стефаника, завмерли небеса, - кажу Бєльському.

- Знаєте, що мене завжди приваблювало і приваблює в пластичному театрі, - відповідає мені на те Олександр Гнатович, - по-перше, інтерес, по-друге, труднощі. Інтерес, бо режисер має бути одночасно і драматургом, створюючи лібретто, і музичним компілятором. Пластична драма будується за принципом - спочатку імпровізація, створення етюдів, а вже потім побудова із них вистави. Так, кажуть, створював свої п'єси Шекспір. Щодо Стефаника, наприклад, то наскрізним образом бачиться мені залізнична колія - ці дві, летючі у нескінченність, паралельні лінії, які й визначатимуть життя героїв майбутньої вистави. Але це ще тільки ескіз. Замальовка,так би мовити, з уяви. Втім, хіба хтось уявляв, що мовою пластики раптом "заговорять" Тарас Шевченко чи Василь Биков? А ми спробували, і в нас вийшло. Француз П'єр Бежар, приміром, поставив балет "Шинель" за Гоголем. Кажу ж, сьогодні театр ідентифікує себе з ритмами нового століття і тисячоліття. Трудність же полягає в тому, що режисер пластичної вистави просто змушений бути постійним експериментатором, адже у нього немає досвіду попередників. Він повинен сам знайти, відкрити нову мову, яка, одначе, буде зрозуміла його майбутнім глядачам. Режисер разом з акторами повинні дати їм ключ для розуміння цієї мови, шифрувальний код, назвіть це як завгодно. Пластична вистава - це гедонічне, тобто чуттєве, мистецтво, яке включає уяву, фантазію глядача, особистісне емоційне сприйняття того, що відбувається на сцені.

Ось такий незвичайний театр живе і працює поруч з нами. Театр, який знають в Україні і поза її межами. Театр, який уже має навіть своїх фанатів у інших містах, що їздять за ним на усі гастролі. Театр, у якому чомусь рідко бувають самі криворіжці...

Мотрона Панова
м. Кривий Ріг