Академия Движения (Кривой Рог) - театр музыкально-пластических искусств

«Червоний Гірник», № 22 (21066) від 12 лютого 2011 року

 

Скарб, якому немає ціни

 

Колись, працюючи на території Софії Київської, щодня стрічаючи юрби паломників з усього світу, ніяк не могла вибрати часу, щоб, як і вони, несуєтно, благоговійно увійти в древній храм, постояти під його святими фресками коло гробниці Ярослава Мудрого, подумати про вічне, щоб зрозуміти щось важливе, посутнє в самій собі. І тільки оселившись в Кривому Розі, у перший же приїзд до Києва пішла до Софії, повела туди сина. Правду кажуть, лицем до лиця лиця не розгледиш: значне бачиться з відстані. Уже багато років у нашому місті працює театр «Академія руху», який і в Україні, і поза її межами вважають унікальним, неповторним, до дідька талановитим, але чи ми, криворіжці, це так само оцінили? Є та й є! І хай собі буде.

Про це говоримо з Оленою Марковою, професором кафедри зарубіжного мистецтва Санкт-Петербурзької державної академії театрального мистецтва, яка приїхала до Кривбасу з гуманітарною метою: подарувати нашому театрові «Академії руху» створений нею електронний навчально-методичний посібник, який містить світовий досвід пантоміми. Це 600 гігабайт театрального матеріалу, це понад 150 пластичних вистав з усього світу, це знайдені і відроджені розробки пластичних вистав Мейєрхольда і Таїрова, це пластична драматургія «останнього із могікан» Гедрюса Мацкявічуса. Це ті з небагатьох видань про пластичний театр, що виходили в колишньому СРСР і пострадянський період на його теренах, а також за рубежем. Це насправді царський подарунок, той мистецький скарб, який не має ціни.

Олена Маркова спеціаліст з пантоміми. Вана автор книг про Марселя Марсо, Етьєна Декру, «Пантомима ХХ века. Сценарии и описания», автор понад сотні статей про це древнє і вічно молоде мистецтво. Зібрати до купи все, створене у цій царині, її сучасниками і попередниками, - це і стало підґрунтям до реалізації цього інноваційного проекту створення електронного навчально-методичного посібника з пантоміми.

Наскільки він сьогодні затребуваний?

- За останні півстоліття, завдяки зусиллям спочатку любителів, які згодом ставали професіоналами, пантоміма почала відроджуватися, - говорить Олена Вікторівна. – Більше того, вона почала справляти значний вплив на мову всього сценічного мистецтва, загалом на розвиток сучасного молодого театру. І це викликано не тільки бажанням молодих більше рухатися на сцені, просто у цей бік нині розвивається мова театру.

- На жаль, багато що для молодих (і не тільки в театрі) починається ніби з чистого аркуша, так, ніби до них ніхто нічого подібного не робив…

- А, виявляється, робили і непогано, - усміхається Олена Маркова. – Проте подивилася вистави «Академії руху» «Реквієм» та «Прощай, зброє» і мушу сказати, що ваш театр виріс надзвичайно. Я людина абсолютно безпафосна, але с точки зору професіональної «білою заздрістю» заздрю тому, що ви маєте у себе зараз. Під час вистави дивилася не тільки на сцену, а й у глядацький зал – там сиділи школярі. Коли вони дивилися на сцену, у них були натхненні людські обличчя. З ними розмовляли дорослою мовою про дуже важливі речі, їм розповідали не приватну історію, адже пантоміма здатна на колосальне узагальнення. Зі школярами театр без повчання, без будь-якої нарочитості с повагою до їхньої особистості говорив про загальнолюдські проблеми і цінності. І вони розуміли це. Мене приголомшило, що ці діти в кінці вистави аплодували стоячи. Признаюсь, таке я бачила вперше, хоча ходжу в театр часто. Крім того, як експерт театральних конкурсів «Золотий софіт», «Золота маска» за рік переглядаю понад 200 вистав. Моє серце однаково пронизало і те, що було на сцені, і те, що було в залі. Загалом, я уявляла собі, що побачу щось цікаве, але і подумати не могла, що побачу такий високий рівень пластичної мови, рівень театрального виховання самих акторів, рівень їх впливу на глядачів, такий унікальний спосіб їх розмови з публікою.

- Звісно, Олександр Бєльський ставить класику – Шекспіра, Пушкіна, Шевченка, Лесю Українку, Василя Стефаника, хоча мало хто вірив в успіх, інших видатних авторів, що увійшли у літературну вічність…

- У цьому зв’язку можна згадати появу на рубежі ХІХ-ХХ століть МХАТу, який своєю новою стилістикою здійснив справжню революцію свідомості. Багато поколінь були виховані на МХАТівських постановках. Коли вивчаєш історію театру, то бачиш, що було ряд моментів, коли театр міг бути закритий елементарно через фінансову неспроможність, адже він не є тим місцем, де збагачуються матеріально. Це місце духовного збагачення. Добре, що знайшовся тоді у МХАТу Сава Морозов, а то б світ не мав системи Станіславського, якою тепер користуються практично всі театри. Про що я мрію, щоб наш і ваш так само юний капіталізм скоріше подорослішав. Щоб люди, які в хорошому розумінні вміють робити гроші, скоріше зрозуміли, що їхні гроші стануть нічого не вартими, якщо вони не вибудують перед усім структуру людської душі, що не в останню чергу, а може й у першу, можливо завдяки театрові. Обмін думками, емоціями, енергетикою між сценою і залом може здатися комусь віртуальним фантомом, але на справді це не так. Саме цей обмін визначає, як житиме далі суспільство, як працюватимуть його фабрики і заводи. Морозов це розумів, і Мамонтов, і Третьяков… Тому моя мрія, щоб у нашій новітній історії скоріше з’явилися такі ж особистості. Я не можу допомогти вашому унікальному театрові матеріально, але щаслива передати йому духовний плід усього мого життя. Тому я тут. У Кривому Розі є ще два театри, і, гадаю, цей, зібраний докупи, світовий досвід може стати і для них добрим підмурівком для нових творчих ідей.

Мотрона Панова