«Січеславна» замилувалася «Пейзажем»…

«Січеславна» замилувалася «Пейзажем»…

 

День театру – привід для святкування, а святкувати приємно, маючи творчі набутки, якими можна попишатися перед публікою та колегами. Саме так свій день відзначають театрали – фестивалять, аби і на людей подивитися, і себе показати!

Вистави готуються заздалегідь, адже творчий процес тривалий, спочатку не раз ставлять на своїх сценах, аби вживу відчути всі складні моменти, а вже згодом – можна вийти на суд строгих, але доброзичливих театрознавців, які працюючи, насолоджуються – переглядають спектаклі, обговорюють їх з творчими колективами, дискутують з колегами.

Вища театральна нагорода Придніпров’я «Січеславна» вже 29-й раз наприкінці березня проводить тиждень кращих постановок. Наш край багатий цікавими та унікальними мистецькими осередками, тож фестиваль-конкурс  завжди – неабияка подія у культурному житті.

Цьогоріч розпочинав Кривий Ріг. До міста прибуло вельмишановне журі у складі Майі Гарбузюк (доктор мистецтвознавства, доцент кафедри театрознавства та акторської майстерності ЛНУ імені І.Франка), Сергія Васильєва (заслужений діяч мистецтв України, завідувач відділу культурних стратегій, ініціатив та технологій Інституту проблем сучасного мистецтва Національної академії мистецтв України), Олександра Інюточкіна (заслужений діяч мистецтв України, завідувач кафедри майстерності актора та режисури театру анімації Національного університету мистецтв імені І.Котляревського). До суддівської когорти долучився і Олександр Шароваров (заслужений працівник культури України, голова Дніпропетровського міжобласного відділення НСТДУ).

Відкрили конкурс казкою-жартом «Коза-дереза» Криворізького театру ляльок, продовжили хореографічною комедією «За двома зайцями»  театру драми та музичної комедії імені Т. Шевченка а завершили насичений день в академічному театрі музично-пластичних мистецтв “Академія руху” переглядом пластичної драми-есею «Пейзаж» (режисер-постановник Сергій Бєльський, балетмейстер Наталія Бєльська).

За словами Олександра Бєльського, художнього керівника театру, заслуженого діяча мистецтв України, автора сценарію та музичного оформлення вистави, він прагнув відтворити переживання людини, яка повертається зі страшної війни з тягарем, скомпонованим з душевного болю, жахливих спогадів, втрат, переживань, протесту проти скоєного, адже повернення з війни відбувається так само складно, як і перебування там…

На думку режисера-постановника Сергія Бєльського головним завданням було передати всіма можливими засобами емоції, адже саме ними керуються люди і саме цим найбільше маніпулюють, аби спровокувати конфлікти. Він також стверджує, що вкрай необхідно знову і знову піднімати важливі для суспільства теми, аби не застигнути в байдужості до спільного болю і тривог.

У 12 картинах постає низка персонажів, серед яких виділяється головний герой – солдат, його за допомогою лише пластичних рухів зобразив  Павло Михайлюк, він передав всі найтонші порухи душі навічно травмованої війною людини… Також на перший план виведена трагедія наших матерів, які своїх синів на різні війни відправляють та й відправляють, і так вже майже без перерви понад сто років… Матір грає молода Єлизавета Бондаренко, відобразивши горе мільйонів жінок, які втратили своїх дітей у війнах… Її багатозначні промовисті рухи, метання, пориви дозволяють побачити і пошуки, і очікування, і розчарування, і сподівання, і радість від зустрічі з віднайденою дитиною, про яку знову треба піклуватися, дбати, рятувати… Вона відзначила особливості своєї героїні, яка намагається порятувати не лише свою дитину, а й світ, заторкнула і важливий аспект акторського буття, коли кожен вихід на сцену – єдина можливість саме тут і зараз зачепити, зворушити глядача, донести ідею, закладену у сценічному витворі, над яким довго і складно працює великий загал митців.

Ця вистава єдина в цьогорічній афіші «Січеславни» на тему війни, високотрагедійна, але оптимістична, бо все можна витримати, якщо життя продовжується і є підтримка. А такі сценічні твори час від часу слід давати чутливій театральній публіці задля збереження у суспільстві емоційної пам»яті про пережиті випробування. Тема, на жаль, лишається актуальною, вона потребує вираження засобами мистецтва, вони ж бо дуже дохідливі і вражаючі. «Академія руху» і раніше мала постановки подібного звучання, зокрема, «Старий та море», «Прощавай, зброє!» та «Щоб пам’ятали».

Місцева публіка завжди цікава до «Академії Руху», приваблюють і затишна урочиста атмосфера, і доброзичливий обслуговуючий персонал, і, звісно, творча манера унікального театру. Глядачі, затамувавши подих, слідкували за сценічною дією, співпереживаючи, отримуючи естетичне задоволення від досконалої пластики і вдалого музичного супроводу. Відгуки були дуже емоційними, говорили про важливість теми, її оригінальну подачу, про емоції та асоціації, викликані видовищем.

Показ завершився, але творча робота тривала, колектив спілкувався з членами журі, які професійно і натхненно «препарували» побачене.

Олександр Інюточкін звернув увагу на смислове навантаження пауз між окремими сценами спектаклю. Також він був дуже вражений злагодженим акторським ансамблем та високопрофесійною режисурою Сергія Бєльського.

Промова Сергія Васильєва була насичена теоретичними дефініціями, які він використав для якомога докладнішого аналізу сценічного твору: відзначив як дуже позитивне музичну еклектику та прекрасну партитуру, моменти, які викликають багатий асоціативний ряд; вказав на компоненти, які сформували естетику дійства; наголосив, що на сцені постала «філософія війни», «війна в культурі», «війна у пам’яті»; назвав спектакль чудовим способом показати війну, не кажучи про неї прямо; відмітив епізоди, які особливо зачепили, зокрема, «дитячі ігри»; захоплено висловився про шедевральну гру актриси, яка зобразила Матір, бо ж вона щиро як своїх дітей сприймала всіх солдатів. Його оцінка: «вистава, якою милуєшся», «яка утверджує цінності».

Емоційна Майя Гарбузюк підсилила той піднесений настрій, який витав у залі після показу. Вона акцентувала на важливості мистецького втілення теми, яку українці приречені з огляду на свою складну історію опрацьовувати різними засобами багато років, а саме теми «наслідків війни, травм війни», адже їх переживають не тільки ті, хто там був безпосередньо, коло значно ширше. На думку театрознавиці, такі твори допомагають долати негативні наслідки травм, які тягнуться роками, це її твердження збіглося з враженням одного з глядачів, який висловився щиро про власні відчуття, пережиті під час перегляду, адже не так давно повернувся з війни, що досі триває і  повсякчас повертається думками і серцем до пережитого. Щодо власне мистецьких аспектів, то пані Майя звернула увагу на цікаві епізоди, якими їй видалися «сцена з пляшкою» та «танець п»яти пар», адже вони дуже символічні і промовисті.

Олександр Шароваров сказав, що йому через велику кількість постановок, які з огляду на посаду доводиться переглядати, складно знаходити означення, але «Пейзаж» заслуговує на високу оцінку і з огляду на важливу тему, і  з огляду на майстерне і оригінальне її втілення.

Творчий колектив з вдячністю сприйняв оцінки та поради, це дуже корисне спілкування, яке дозволяє збоку побачити свою роботу, воно сприяє подальшим пошукам.

Упродовж театрального дня за перебігом подій уважно стежили, здійснюючи свою творчу роботу, журналісти місцевих ЗМІ – ТРК «Рудана» та газети «Червоний гірник», їх матеріали стали внеском у популяризацію високого мистецтва.

Тепер залишається очікувати на підсумки театрального марафону та сподіватися на нагороди, які також тішать митців, і як оплески глядачів, і як схвальні відгуки колег.